ОСНОВНІ ЗАСАДИ ВОКАЛЬНОЇ МЕТОДИКИ М. МИКИШІ

Abstract

Розглянуто основні засади вокальної методики М. Микиші. Визначено сутність понять “резонатор”, “тембр”, “резонансовий пункт”, “атака звуку”, “цілеспрямований співацький звук”, “вокально-художній звук”. Резонатор трактується авторами як система, здатна здійснювати коливання максимальної амплітуди (резонува- ти) під впливом зовнішньої сили певної частини й форми. До резонаторів належить порожнина рота і носа, гайморові та лобні порожнини, а також грудна клітка. Зазначено, що від уміння використовувати резонатори в процесі співу цілком залежить тембр голосу, тобто відтінок забарвлення, характер, за яким відрізняються звуки однієї висоти від звуків іншої й завдяки якому звучання одного інструмента чи голосу відрізняється від звучання іншого. Підкреслено роль співацької позиції у формуванні голосового апарату як місця, точки психофізичного відчуття оптимального резонансу. Олександр Мишуга називав її резонансовим пунктом, завдяки якому гучність голосу може максимально посилитися й набрати потрібного забарвлення завдяки резонуванню всіх твердих і м’яких резонаторів голосового апарату. Зосереджено увагу на понятті атаки звуку, її видів та особливостей застосування певного виду атаки у вокаль- но-технічній роботі вокаліста. Зазначено, що деякі педагоги-вокалісти практикують так звану чутливу атаку звуку. Але такий вид атаки викли- кає дистонацію – підвищення звуку голосу. Найдоцільнішим є цілеспрямований співацький звук. Автори розуміють його як активний, спрямований до співацької позиції – резонансовий звук, коли торкання повітряно-звукового струменя, “укол” голосної чи приголосної робиться стакатовано, без в’їжджання. В основі вокально-художнього звука, а отже, і співу лежать вокальні голосні А, Е, І, О, У, И й носові Он, Ен фран- цузької вимови, які сприяють виробленню техніки звучання носозубного резонансу (маски). Вокальна азбука поділяєть- ся на голосні, складні голосні, півголосні й приголосні (вокальні голосні А, Е, І, О, У, И (Он і Ен); складні голосні І+А=Я, І+У=Ю, І+І=Ї; півголосні Г, Ж, З, М, Н і Х). Зосереджено увагу на вимові приголосних у сполученнях із голосними. Вимова всіх приголосних має бути чіткою, ясною, виразною, бо від неправильності або нечіткості їх звучання в процесі співу втрачають свої якості насамперед дикція, слово та зміст виконуваного твору. У результаті дослідження проаналізовано й визначено формулу правильно- го художнього звучання кожної вокальної голосної та приголосної.