РОЛЬ КОНЦЕРТМЕЙСТЕРА У ВИХОВАННІ ТВОРЧОЇ ОСОБИСТОСТІ СПІВАКА У КЛАСІ ПОСТАНОВКИ ГОЛОСУ

Abstract

Стаття присвячена одній з актуальних проблем – функції піаніста-концертмейстера в ансамблі з вокалістом, окреслено модель концертмейстерської діяльності, яка розкриває діалектику взаємодії концертмейстера із солістами, виявляє найважливіші межі його мистецтва як ансамбліста, теоретика, педагога, диригента музично-виконавського процесу, котрий відповідає за художнє втілення значущих життєвих ідеалів у спільній діяльності музикантів. Обґрунтовано, що системоутворюючою сутністю професії «концертмейстер» є педагогічна діяльність із виховання/прищеплення художньо-драматургічного («інтерпретаційного») мислення як єдиного змісту духовної діяльності композитора, виконавця і слухача, як цілі музичної педагогіки й методу пізнання музики; створено модель, котра розкриває гнучку взаємодію концертмейстера із солістами як ансамбліста, теоретика, педагога, представляє його диригентом музично-виконавчого процесу художнього втілення значущих життєвих ідеалів і смислів у спільній діяльності музикантів, яку визначає тільки драматургія художнього образу. Сформульовано вихідні теоретичні положення виховання інтерпретаційного мислення й організації художньо-педагогічної діяльності піаніста-концертмейстера: 1) піаністична майстерність як засіб утілення виконавського задуму; 2) ансамблеве почуття; 3) множинність інтерпретацій як фактор осягнення моральної сутності твору; 4) інтонаційна виразність мови; 5) гра в ансамблі, підбір за слухом, читання з листа, транспонування – не власне концертмейстерські, а загальномузичні вміння й навички. Доведено, що концертмейстерська компетентність є інтегративною здатністю особистості педагога-музиканта, яка забезпечує готовність та успішність здійснення ним акомпаніаторсько-виконавської діяльності. Інформація статті як деталізований процес побудови теоретичної моделі професії «концертмейстер» може бути повністю використана для виховання методологічної культури педагога-музиканта у всіх сферах його підготовки й перепідготовки, вона випливає з теорії пізнання і природи мистецтва та принципів аналізу творів, є типовою для «інтерпретаційного мислення» й тому застосовувана в будь-якій сфері музичної освіти.