Особливості інтеграції знань про артикуляційні позначення в сонатах Йозефа Гайдна у зміст інструментальної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва

Abstract

Досліджено роль артикуляції у творах великої форми віденського класика Йозефа Гайдна. Розглянуто способи трактування артикуляційних позначок у сонатах віденського класика та їх практичне втілення на заняттях з основного музичного інструмента в майбутніх спеціалістів. Зазначено, що артикуляція в клавірних сонатах композитора виконує найважливіші функції у створенні музичного образу твору та бере участь у композиційних процесах, як-от темоутворення, тематичний розвиток, формоутворення, виявляючи себе як композиційний виразовий засіб. Визначено сутність поняття “артикуляція” як мистецтво виконувати музику, насамперед мелодію, з певною мірою розчленованості або зв’язності її тонів. Установлено, що артикуляція забезпечує звукову матеріалізацію інтонаційної виразності твору через наповнення ремарок, штрихів та інших позначень композитора. Знаками артикуляції визначено штрихи (стакато, клиновидне стакато, легато, нонлегато), крапки під лігою (портаменто), ліги та відповідні до образу ремарки (акценти, тенуто, маркато тощо). Зазначено, що точне дотримання артикуляційних знаків впливає на порядок складання синтаксичних елементів музичної мови (речень, фраз, мотивів, субмотивів), що впливає на характер виконання як частин, так і цілого твору, сприяє створенню яскравого, виразного, емоційного музичного образу. Особливу увагу звернено на рекомендації щодо розуміння артикуляційних позначень та ремарок у сонатах Йозефа Гайдна, а саме виконання ліг (коротких, довгих, фразувальних), а також штриха стакато, його видів (звичайне та клиновидне стакато). З’ясовано, що трактування форшлагів у сонатах віденського класика вимагає детального аналізу та тлумачення, оскільки їх виконання в той час було досить різним. Зокрема, слід розрізняти довгі і короткі, затактові (виконуються завдяки попередній тривалості) і незатактові (виконуються завдяки тривалості основної ноти) форшлаги. Таке довільне трактування артикуляційних позначень стосується не лише форшлагів, а й інших мелізмів і вимагає від виконавця розуміння особливостей нотного запису XVIII століття та прийомів музичної мови. Також у статті проаналізовано особливості виконання трелі та визначено роль артикуляційної цезури в побудові музичної думки. Зазначено, що важливим етапом роботи в сонатах Й. Гайдна на уроках з основного музичного інструмента є робота над звуком. Він не має бути надто глибоким, тим паче різким чи грубим. Технічні пасажі і прикраси повинні виконуватися легким, прозорим звуком, інколи найтоншим leggiero.