Яків Яциневич: новий погляд на періодизацію життєтворчості

Abstract

Вперше в українському музикознавстві здійснено періодизацію життєтворчості українського композитора Якова Яциневича, помічника та субдиригента Миколи Лисенка. В основі періодизації – дослідження архівних біографічних документів та матеріалів музичної спадщини композитора. Запропонована періодизація, утворена з урахуванням біологічного, хронологічного, соціального, психологічного та творчого віку Якова Яциневича, а також соціокультурних та історико-політичних обставин, географічного місця проживання митця, жанрового різноманіття його музики, відображає цілісну картину життя та творчості композитора. Виокремлено кризу середнього віку, «паузу мовчання» (Н. Савицька), періоди розквіту та старості. Визначено, що у життєтворчості митця переплітаються ознаки різних типів біографічного сценарію. Окреслено жанрову динаміку творчості композитора: від інструментальних п’єс для фортепіано на ранньому етапі до потужної духовної хорової музики та масштабних творів (ораторія, опера, симфонія) у зрілий період. Утворено детальну періодизацію життєтворчості Я. Яциневича з виділенням п’яти періодів (ранній та зрілий включають два етапи): 1) ранній період (до 1905 р.) – формування підґрунтя композиторської творчості; відносно нескладна музична мова; вузьке коло жанрів; 2) криза середнього віку у композиторській творчості (1905–1915 рр.) – відсутність якісних музичних творів, зайнятість переважно диригентською діяльністю та немузичною роботою на державних посадах; 3) зрілий період (1915–1930 рр.) – ускладнення музичної мови; урізноманітнення жанрової системи; звернення як до камерних, так і до масштабних форм; пік композиторської творчості; 4) вимушена криза, пауза «мовчання», перервана еволюція (1930–1940 рр.) – невизнання творчості, складні соціально-побутові умови, переїзд до Запоріжжя та відмова займатися композиторською діяльністю (поодинокі зразки музичних композицій у жанрах вокального ансамблю, обробки народних пісень, хорових творів та кіно музики); 5) редукований пізній період, 1940–1945 рр. – післякризовий стан, який не вдалося перебороти та «пауза мовчання» як результат реакції на функціонуючу ідеологічну систему; зменшення творчої активності.