ФОРМУВАННЯ ГУМАННИХ ВІДНОСИН – СКЛАДОВА ПРАВОВОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ДІТЕЙ

Abstract

Програма розвитку дитини дошкільного віку «Українське дошкілля» ставить перед нами завдання розвинути в дітей здатність жити разом з іншими, тобто проблему ранньої соціалізації дитини. Показником повноцінного соціального розвитку дошкільника є усвідомлення нею своїх прав та обов’язків. В статті досягнуто мету дослідження, що полягала у виявленні, теоретичному обґрунтуванні й експериментальній перевірці педагогічних умов формування гуманних взаємин дітей семирічного віку. В дослідженні використано теоретичну схематизацію і діалектику, тобто взаємозв’язок, взаємовплив і взаємодію правової соціалізації і формування гуманних відносин розглянуто в різних проекціях. З точки зору місця індивіда в кожному з процесів: у ході правової соціалізації людина, індивід є суб’єктом, оскільки набуття соціальних якостей для людини є насамперед життєво необхідною умовою її буття. У процесі формування гуманних відносин людина, насамперед, виступає як об’єкт впливу з боку соціуму. Суспільство зацікавлене в наявності у громадян певного рівня правової культури, системи правових знань, умінь і навичок, правового мислення. Отже, активним агентом правового виховання є соціум, а індивід – об’єктом правовиховного процесу. Разом з тим стаття розкриває, що реально діалектика правової соціалізації і формування гуманних відносин є набагато складнішою, адже формування гуманних відносин в ході соціалізації відіграє не лише пасивну роль, активна позиція суб’єкта в процесі виховання має також величезне значення. Розглядаючи співвідношення правової соціалізації і формування гуманних відносин з точки зору характеру процесу, здебільшого процес формування гуманних відносин має цілеспрямований характер, оскільки за своїм визначенням – це організований, систематичний, цілеспрямований і керований вплив на людину з метою формування бажаних соціальних якостей. Соціальні ж якості, яких уже набуто завдяки системі формування гуманних відносин, є своєрідним фільтром, який пропускає імпульси соціального середовища. Цим, на наш погляд, визначається провідний характер формування гуманних відносин у правовій соціалізації. Розкрито сутність поняття: гуманні взаємини, соціалізація; уточнено зміст термінів: відносини, гуманізм, гуманність, гуманність особистості. Поняття «гуманні взаємини» розглядаються у дослідженні як такі відносини, що визнають інтереси і потреби іншої людини, передбачають постійне спрямування уваги на людину, співчуття та співпереживання, своєчасну та безкорисливу допомогу, турботу, чуйність, милосердя й доброту. Обґрунтовано рівні сформованості гуманних взаємин дітей за такими показниками: гностичний – знання правил етикету в спілкуванні, вміння оцінювати ситуації спілкування і поведінку його учасників, попереджувати та вирішувати конфліктні ситуації, розуміння вербальних і невербальних засобів спілкування; поведінковий – уміння встановлювати контакт, чітко висловлювати свої думки, ініціювати й підтримувати бесіду, виявляти розуміння та реагувати на поведінку партнерів по спілкуванню, комунікабельність; мотиваційний – інтерес до процесу та партнерів по спілкуванню, прагнення гуманізувати процес спілкування, збалансованість мотивації для інших та для себе, широта мотивації; емоційний – задоволеність спілкуванням, урахування емоційного стану учасників спілкування, культура вираження почуттів у спілкуванні, контроль емоцій під час спілкування, здатність до співчуття і співпереживання. На основі показників розвитку гуманної поведінки визначено рівні її сформованості у дітей семирічного віку. Обґрунтовано структуру вихованості й педагогічні умови формування гуманних взаємин дітей та експериментально перевірено їх ефективність. Для об’єктивного виявлення рівнів сформованості гуманних взаємин у дітей виділено три взаємопов’язані компоненти: пізнавально-когнітивний, емоційно-ціннісний та мотиваційно-поведінковий. Встановлено педагогічні умови, що сприяють формуванню гуманних взаємин дітей: формування комплексу знань, умінь і навичок гуманних взаємин; цілеспрямована і конструктивна взаємодія педагогів і сім’ї з метою створення гуманно-толерантного виховного середовища; застосування спеціально підібраних педагогічних методів реального виявлення у дітей гуманних якостей, гуманних почуттів і гуманних учинків.