«Вінчання» Якова Яциневича: особливості музичного прочитання вербальних текстів

Abstract

Окреслено частоту звернення українських композиторів першої третини ХХ століття до таїнства Вінчання. За архівними документами, які опубліковано вперше, встановлено приблизну дату створення «Вінчання» Якова Яциневича – напередодні 1927 р. На основі порівняння виданих друком нот композитора під редакцією М. Гобдича з архівним рукописом твору виявлено порушення порядку піснеспівів. Структуру «Вінчання» узгоджено з канонічною богослужбовою послідовністю й запропоновано власну нумерацію частин циклу: 1. «Велика єктенія», 2. «Блаженні всі», 3. «Прокимен», 4. «Ісає, радій», 5. «На довгі літа». Віднайдено та вперше опубліковано спрощені варіанти окремих розділів циклу – «Святі мученики» з «Ісає, радій», «Тобі, Господи» з «Великої єктенії». Порівняно кількість піснеспівів та їхні музичні форми у Я. Яциневича і його сучасників (К. Стеценка, О. Кошиця, П. Козицького, Й. Кишакевича). Виявлено особливість будови «Вінчання» Я. Яциневича– вперше озвучено канонічні тексти двох частин таїнства Шлюбу (Обручення і Вінчання). Проаналізовано музичні особливості піснеспівів циклу. Окреслено синтез традиційних стильових джерел – канту, народнопісенної стилістики, прийомів церковної лексики у всіх піснеспівах циклу. Виявлено апеляції до концертного жанру (широкі розспіви, протиставлення хорового tutti і solo окремих партій у довгому «Прокимні»), обиходних наспівів (звуконаслідування у короткому «Прокимні» передпочаткового псалма «Благослови, душе моя, Господа» грецького розспіву). Охарактеризовано роботу з розподілом вербальних текстів і формотворення частин циклу. Виявлено комплекс споріднених мелодичних зворотів, які інтонаційно об’єднують Обручення і Вінчання (хвилеподібність розвитку мелодії, довгі розспіви). Віднайдено та проілюстровано цитування музичних фрагментів із Літургії композитора. Підсумовано, що при створенні «Вінчання» Я. Яциневич врахував можливості хорових колективів різного рівня майстерності.